Кельтіберська мова – це мертва кельтська мова, розповсюджена на Піренейському півострові до I ст. до н.е., зокрема на території між ріками Дуеро, Тахо, Хукар, Туріа та Ебро на півночі (територія сучасної Іспанії).
Кельтіберська мова вважається кельтською мовою, близькою до гойдельских мов Ірландії, Шотландії та острову Мен. Давньоірландські легенди, що збереглися в «Книзі захоплення Ірландії» (Lebor Gabála Érenn), згадують про мілезіанців, піренейський народ, у якості предків сучасних ірландців. Припускається, що самі кельтібери переселилися на Піренейський півострів з Галлії протягом VI ст. до н.е.
Назва «кельтібери» (Celtiberi) з’являється в рукописах римських авторів, таких як Діодор Сицилійський, Аппіан і Марціал, які вважали, що цей народ представляє комбінацію іберів (Iberi) і кельтів (Celtae), з перевагою останніх. Також зустрічалися назви племен ареваки, белли і лузони.
Кельтіберське письмо з’явилося на основі палеоіспанського письма. Було виявлено близько 200 написів кельтіберською мовою з використанням кельтіберського алфавіту, а також латинського алфавіту, що датуються VI-Iст. до н.е. Після захоплення римлянами Піренейського півострову кельтіберське письмо поступово витіснялося латинським алфавітом і, в остаточному підсумку, зникло.
Примітні особливості:
- Тип системи письма: частково складове, частково алфавітне
- Використовувалося, переважно, жерцями у релігійних цілях