Китайська мова

Китайською мовою розмовляє близько 1.3 мільярдів людей, що проживають переважно в Китайській Народній Республіці, Китайській Республіці (відомої також як Тайвань), Сінгапурі та інших країнах Південно-Східної Азії. Крім того, носії китайської мови зустрічаються і у багатьох інших частинах світу.

Розмовна китайська мова

Письмова китайська
Структура мови
Типи китайських ієрогліфів

Мови або діалекти?

Різні варіанти китайської мови відомі як 方言 (Фаньянь), що в перекладі означає ‘регіональні мови’, ‘діалекти’ або ‘різновиди’. Звичайно термін «діалект» належить до більш-менш взаємно зрозумілих варіантів однієї мови, хоча розмежування діалектів і мов часто відбувається із соціологічних і політичних, а не з лінгвістичних причин. У цілому, китайський народ розглядає китайську мову як одну мову, яка складається з різних діалектів або різновидів. Оскільки між різними варіантами китайської мови існує лише незначна взаємозрозумілість, деякі не китайські лінгвісти розглядають їх як окремі мови.

У китайській мові є відмінність між розмовною і письмовою мовою. У Китаї письмова форма китайської мови, яка сприймається як єдина для всієї країни, називається 中文 (чжунвень), у той час як терміни 语 [語] (юй) або 话 [話] (хуа) використовуються стосовно розмовних варіантів китайської мови, наприклад мандаринська китайська відома під назвою 汉語 [漢語] (ханьюй) = “ханьська мова”, або 普通话 [普通話] (путунхуа) = “загальноприйнята мова” у Китаї, а будь-де в іншому місці її можуть називати 國語 [国语] (гоюй) = “державна мова” або 華語 [华语] (хуаюй) = “китайська мова”. Слово 汉 [漢] (хань) використовується як назва китайського народу і бере початок від династії Хань (206 до н.е. – 220 н.е.).

Розмовна китайська мова

Китайська мова належить до китайської гілки сино-тибетської мовної сім’ї. Усі сучасні варіанти китайської мови виникли від середньокитайської мови (中古漢語 [中古汉语]), яка була розповсюджена у Китаї під час правління Південних і Північних династій, а також династій Сунь, Тан і Сун (V-XII ст.), і виникла від давньокитайської мови (上古漢語 [上古汉语]), яка використовувалася під час правління династій Шан і Чжоу та у Період Чжаньґо (Період Воюючих Країн) (1600-256 до н.е.).

Варіанти розмовної китайської мови традиційно збирають у наступні основні групи:

  • Північні діалекти (гуаньхуа/бейфанхуа) (官话 [官話] guānhuà)
  • У (吴语 [吳語] ng1nyiu2)
  • Юе (粤语 [粵語] yuhtyúh)
  • Мінь (闽语 [閩語] bân-gú / mìng-ngṳ̄
  • Хакка (客家話 [湘語] hak7ga1wa3)
  • Сян (湘语 [湘語] xiāngyǔ)
  • Гань (赣语 [贛語] gànyǔ)

Письмова китайська мова (中文)

В основі головної письмової форми китайської мови – переважно північнокитайська мова (мандаринська китайська), якою розмовляють освічені люди в Пекіні.

Для письма китайською мовою використовуються ієрогліфи (漢字 [汉字] hànzì), що представляють одночасно звучання і значення. Слова в китайській мові можуть складатися із одного або більш складів, і кожний склад представлено одним ієрогліфом. У розмовній китайській мові існує відносно небагато різних типів складів – близько 1 700 у північнокитайській мові (мандаринській китайській), у порівнянні з такими мовами, як англійська, у якій їх налічується більше 8 000 – проте, там використовують десятки тисяч ієрогліфів. У результаті, для кожного складу є різноманітні ієрогліфи, кожний з яких відрізняється за значенням. Такий тип писемності називається семантико-фонетичний, логофонетичний, морфонемічний, логографічний або логосилабічний.