Українська мова – одна зі східнослов’янських мов, близька до білоруської і російської мов; усі три мови використовують кириличний алфавіт. У часи хрещення Русі (східнослов’янські землі, які простягалися від південної частини Києва до північної частини Новгорода) у 988 р. східнослов’янські діалекти відрізнялися відносною єдністю з незначними відмінностями залежно від регіону. Відмінності, які в цей час розділяють ці три мови, не були наслідком лише лінгвістичних змін; важливу роль у цьому зіграли події політичного характеру, що переважно відбувалися у формі вторгнень на землі не-слов’ян і захоплення території іншими слов’янами.
Монголо-Татарське іго
Першою такою руйнівною подією стало затяжне вторгнення і руйнування Києва татарами у 1240 р. Безпосереднім наслідком цього став розпад держави, формування дрібних князівств і, відповідно, порушення безперервного лінгвістичного розвитку, який доти був зосереджений в Києві. Правління татар не мало довготривалого ефекту для розвитку місцевих діалектів, не вважаючи на запозичення деяких слів, характерних для татарської культури.
Польсько-Литовське правління
Остаточне повалення монголо-татарського ярма в Київській Русі залишило після себе безвладдя, місце якого у XV ст. зайняла польсько-литовська держава (переважно все-таки польська). Історичний розвиток цього періоду суттєво відрізнявся від татарського періоду, оскільки польська мова стала воістину лінгва франка на українських і білоруських землях: польська культура глибоко проникла у повсякденне життя цих регіонів, в результаті чого польська мова одержала широке поширення. Наслідки цього для подальшого розвитку української (і білоруської) мови стають очевидними в наш час, оскільки значну частину лексики української мови складають запозичення з польської мови. Таким чином, лексичний склад є одним з тих елементів, який найбільше відрізняє сучасну українську мову від російської. Безумовно, є також значні фонологічні і морфологічні відмінності, але вони є наслідком поступового лінгвістичного розвитку і не помітні так виразно на перший погляд, як абсолютна кількісна перевага не однієї тисячі польських лексем. Саме з цього періоду почалося формування української мови у тому вигляді, у якому ми знаємо її сьогодні; і в результаті лексичних трансформацій, які відбувалися на українсько-білоруських землях, сучасна українська мова більш близька до білоруської мови, аніж до російської.
Російське правління
Польська гегемонія тривала до середини XVII ст., після чого більша частина територій, які сьогодні входять до складу України, перейшли до Російської імперії. Після короткочасного періоду незалежності, що слідував за Жовтневою революцією 1917 р., Україна стала частиною Радянського Союзу. Цей період, що закінчився у 1991 р., спричинв приблизно такий же лінгвістичний вплив, як і польський період (на білоруську і українську мови): російсько-український білінгвізм, політичне життя і освіта з акцентом на російську мову призвели до повсюдного використання російських лексем в українській мові. Частка русизмів була найбільш високою, зрозуміло, у пресі (як друкованих органах держави), у мові уряду і політики.
Сучасна українська мова
Процес розвитку лінгвістичного компонента, який ми називаємо «лексичним складом», коротко був описаний у попередніх абзацах, але що можна сказати про сучасну мову? Незважаючи на те, що польський і російський періоди можна прирівняти один до одного, враховуючи широке використання/запозичення лексем з цих мов, між ними є значна відмінність. У XVII ст. не існувало такого поняття як «літературна (стандартна) мова», не було граматик, правил, засобів масової інформації. Отже, більша частина лексем, запозичених з польської мови, залишилися в українській мові – польські слова стали українськими. Їх використовували спочатку в розмовному мовленні, а потім і на письмі. Коли ми говоримо сьогодні «дякую», ми не замислюємося над тим, що це запозичення з польської мови (пол. dziękuję). Спроби очистити українську мову від польських запозичень не вживались, оскільки у той час розвиток мови не був чимось запланованим. У наш час українська мова є державною мовою. Це мова країни, яка визначає свою індивідуальність після століть перебування у складі іншої країни. Отже, у процесі українізації, введення української мови у використання як мову освіти, торгівлі і держави, може виникнути питання: «Що таке українська мова?». Деякі носії мови, описуючи активне застосування української мови на своєму досвіді, розповідають, що час від часу свідомо приймають рішення, яку лексему використовувати: якщо слово, можливо запозичене з російської мови, вживається в українській мові (наприклад, «спір» (рос. спор), але є виключно український еквівалент (у цьому випадку, «суперечка»), вони виберуть останнє. Зрозуміло, що українці, для яких російська мова є першою, швидше за все, оберуть перший варіант.
На вирішення таких питань потрібно багато років. Одиночні лексеми російського походження можуть залишитися в мові або зникнути. І швидше за все, більша частина з них залишиться просто тому, що (і) їх велика кількість і вони використовувалися протягом багатьох років, і (ii) тому що іноді складно зрозуміти, чи це слово є російським запозиченням або ж просто має східнослов’янський корінь. Останній належить до слова «спір», оскільки: (i) це слово зустрічається вже у XV ст. (у формі «спорь»), незважаючи на деяку семантичну відмінність від сучасного слова; і (ii) це слово відображає чергування голосних о-і в закритому складі. Якби це слово було недавнім запозиченням, навряд чи б воно відображало цю особливість. Англо-український словник 1997 р. пропонує два еквіваленти до англійського слова «argument» – «суперечка» і «спір». Однак, в орфографічному словнику 1997 р. останній варіант відсутній. Наступні граматики і словники пропонують нам «офіційно прийняті» слова в лексичному складі української мови. Але, як і завжди, використання тієї або іншої лексеми в розмовному мовленні або на письмі – вибір кожного.
В українській мові існує величезна кількість варіацій. У граматичному плані це проявляється в існуванні альтернативних форм закінчень для іменників. Вимова українських слів також може відрізнятися залежно від регіону та індивідуальних особливостей носія. Також особливості вимови можуть бути пов’язані із впливом російської мови (наприклад, може бути два варіанти вимови назви міста «Львів» – [Lviv] або [Lvov]; останній варіант відбиває вплив російської мови – рос. Львов [Lvov]). У лексичному складі зміни відбуваються швидше всього. До 1991 р. російська мова була основним джерелом запозичень. У наш час, враховуючи спроби стрімкого переходу до ринкової економіки, англійська термінологія зі сфери бізнесу і реклами часто зустрічається в засобах масової інформації. Чи залишаться нові лексеми в українській мові, ми побачимо пізніше, і це залежить від успіху ринкової економіки в довгостроковій перспективі. Найімовірніше, точно збережеться англійська комп’ютерна термінологія, враховуючи всезростаюче широке застосування комп’ютерної техніки.
Важливу роль у розвитку живої розмовної мови відіграє мова молоді: оскільки Україна відкривається для Заходу, молоде покоління активно запозичує і переймає західну (переважно, англомовну) масову культуру. Англомовні програми навчання доступні у великих містах країни, а ті, хто вивчає мову – переважно, але не винятково – представники молодого покоління.
Ефект, який будуть мати всі ці фактори для української мови в майбутньому, можна лише припустити. У цьому контексті варто згадати німецьку мову, яка перебуває під сильним впливом англомовної культури з 1950-х рр. Англомовний носій, який погортає німецькі журнали, подивиться німецькі телеканали (особливо рекламні ролики) і поспілкується з молоддю, буде шокований кількістю англійських лексем, які постійно використовуються. Дуже часто такі слова вже не вживаються в якості культурних маркерів або як данина моді – це очевидна вказівка на те, що англійські слова трансформуються в німецькі слова (інакше кажучи, стають справжніми запозиченнями). В Україні англійська мова стрімко витісняє російську у якості мови міжнародного спілкування. Такий розвиток мови, поряд з використанням американізмів/ англіцизмів як маркерів масової культури, згодом вплине, щонайменше, на лексичний склад української мови. У найближчі роки в нових словниках української мови будуть відображені ці зміни.