Історія виникнення писемності

Писемність могла бути винайдена, щонайменше, тричі за час історичного розвитку:

  1. Шумерська писемність у Месопотамії (Межиріччя) (орієнтовно з 3000 року до н.е.).
  2. Китайська писемність уздовж річки Хуанхе («Жовта ріка») (у період до 1200 р. до н.е.).
  3. Мезоамериканська писемність у Гватемалі і Південній Мексиці (дещо пізніше 500 року н.е.).

З них тільки китайська писемність усе ще використовується у наш час, хоча і шумерське, і мезоамериканське письмо також використовувалися протягом декількох тисячоріч.

Четвертий тип, єгипетська система письма, з’явилася незабаром після того, як шумерська писемність виникла в Месопотамії. Незважаючи на те, що її поява могла бути пов’язана з виникненням шумерської писемності, у цих двох системах письма знаки не схожі один на одного.

П’ятий тип, північносемітська фінікійська система письма, стала найбільш впливовою. Фінікійська писемність є родоначальницею більшості сучасних систем письма, включаючи грецьку, латинську, кириличну, арабську, давньоєврейську писемність, а також, імовірно, велику кількость алфавітів на основі брахми в Південній і Південно-Східній Азії. В остаточному підсумку, фінікійська писемність могла виникнути від єгипетської писемності, але точних доказів цього немає.

Багато прадавніх систем письма дотепер не розшифровані. Це стосується протоеламської писемності (2900 р. до н.е., Персія), протоіндійської писемності (2500 р. до н.е., долина ріки Інд) і Лінійного письма А (1800 р. до н.е., о. Крит). У більшості випадків не існує певного способу, за допомогою якого можна співвіднести такі системи письма з іншими відомими формами писемності.

Від малюнка до писемності

Походження і розвиток усіх ранніх систем письма дотримується разюче схожої схеми.

Насамперед, малювання є джерелом походження писемності в усьому світі. Більшість знаків ранніх систем письма – піктографічні за своїм походженням. Той факт, що єгипетський ієрогліф, що означає «сонце», і найдавніший китайський ієрогліф з тим же значенням схожі, означає не те, що ці дві системи письма взаємозалежні, а те, що вони обидві починали зі спроб намалювати сонце.

Єгипетський ієрогліф сонце

Єгипетський ієрогліф, що означає «сонце».

Вирішальний етап у розвитку наступає тоді, коли такі малюнки стилізуються і стають репрезентацією не самого сонця, а слова зі значенням «сонце»:

графічний знак → предмет

графічний знак → слово → предмет

На цьому етапі малювання стає писемністю. Інакше кажучи, піктограми перетворюються в логограми. Найдавніші системи листа, у переважній більшості випадків, є логографічними.

По-друге, з переходом від малюнків, що представляють предмети, до письмових знаків слова, що представляють слова, увага акцентується уже не на імітації зображуваного об’єкта, а на встановленні відмінностей між письмовими знаками. Більше не має значення, що китайський ієрогліф «сонце» має квадратну форму, а не круглу, але дуже важливо, що він відрізняється від ієрогліфа «місяць». Кожний знак усе більшою мірою стандартизуєтьсяце належить до типу, кількості і порядку ліній тих компонентів, з яких знак складається. Більше того, лінійне впорядкування знаків також є фіксованим, щоб, як правило, відображати порядок слів у реченні.

По-третє, усі ранні системи письма використовують ребусний принцип, за яким піктографічний знак, що спочатку представляє одне слово, використовується для репрезентації іншого слова з таким же або схожим звучанням. Наприклад, китайський ієрогліф «нога», який споконвічно означав зображення ноги, використовувався для репрезентації слова-омофона зі значенням «достатній» (обидва слова вимовляються у сучасній китайській мові). Добре відомий приклад із шумерської мови: піктографічний знак зі значенням «очерет», який вимовляється gi, також використовується для слова gi «відшкодовувати». У давньоєгипетській мові знак зі значенням «ластівка», який вимовляється wr, також використовується для слова (або, скоріше, консонантного кореня) wr «великий». У мові майя знак зі значенням «риба», який вимовляється xoc, також використовується для слова xoc «рахувати».

По-четверте, усі ранні системи письма використовують детермінативи для того, щоб впоратися зі зростаючою багатозначністю, що виникає внаслідок використання ребусного принципу. Детермінативи подають приблизну вказівку на значення символу, у такий спосіб виділяючи його серед інших варіантів вживання того самого знаку. Наприклад, у китайському письмі ієрогліф спочатку використовувався для позначення слова zhǐ «палець ноги», але потім його значення поширилося для позначення слова zhǐ «зупинятися». Таким чином, для того, щоб розрізняти два варіанти вживання, попередній варіант замінили складним ієрогліфом з використанням ієрогліфа «нога» у якості детермінатива: 趾. У єгипетських ієрогліфах, де використання ребусного принципу послужило поштовхом до появи символів, що позначають окремі приголосні, слова rem «риба» і rem «плакати» можна було написати з використанням символу 1 (див. малюнок нижче) (що представляє приголосний r), за яким слідує символ 2 (див. малюнок нижче) (що представляє приголосний m), а для того, щоб відрізнити їх один від одного, до першого додається наприкінці детермінатив 3 (див. малюнок нижче) для позначення риби, а до другого додається детермінатив 4 (див. малюнок нижче) для позначення ока зі сльозами:

єгипетські ієрогліфи

rem «риба» rem «плакати»

У шумерському і мезоамериканському письмі також використовувалися детермінативи для усунення неоднозначності полівалентних знаків.

По-п’яте, ранні системи письма схильні до нуклеарності – у тому розумінні, що кожний знак представляє слово в кожній зі своїх флективних форм, без відображення формотворних афіксів. І тільки у зв’язку зі зростаючим використанням ребусного принципу загальноприйнятим стає репрезентація формотворних афіксів із вказівкою їх звучання.

Від слів до фонем

На думку деяких учених, розвиток писемності є односпрямованим. Зі зростаючим використанням ребусного принципу логографічні системи письма розвиваються у фонографічні системи письма. Найдавніші фонетичні системи письма минулого або силабічні (кожний знак представляє склад), або консонантні (кожний знак представляє один або більш приголосних). І тільки з появою стародавніх греків ми одержали фонематичні системи письма (кожний знак представляє одну фонему).

В історичному відношенні, це правда, що всі системи письма походять від логографічних систем, а силабічнне і консонантне письмо з’явилося раніше, ніж фонемне письмо. З іншого боку, багато письмових культур не перейшли до фонемного письма. Китайське письмо дотепер залишається переважно логографічним, японське письмо кана – здебільшого, усе ще силабічне, а арабське і давньоєврейське письмо зберігає консонантний характер. Деякі вчені розглядають це як культурний консерватизм, опір прогресу. Інші дотримуються думки, що різні системи письма пасують різним мовам. Китайська система письма, яку ми охарактеризували як морфемно-силабічну, виразно розроблена для мови, у якій морфеми є переважно моносилабічними (односкладовими). Японська абетка кана застосовується до мови з обмеженою кількістю складів і її неможливо було б використовувати в такій мові, як англійська. Арабська і давньоєврейська системи письма підійшли б мовам, для яких характерна побудова слів на основі консонантних коренів.

Культурний консерватизм відіграє важливу роль у розвитку писемності. Навіть у мовах з фонематичною системою письма слова рідко пишуться так само, як вимовляються. Щодо цього, орфографія сучасної англійської мови є менш фонемною за своїм принципом, ніж орфографія давньоанглійської мови. У деяких випадках (наприклад, k у словах knee, knight, knot) звуки перестали вимовляти, а літери, які використовувалися для їхньої репрезентації, дотепер вживаються на письмі. У японській мові, яка розглядається як відображення високого рівня культурного розвитку, часто вживаються китайські ієрогліфи (логографічні) замість абетки кана (силабічної). І навіть загальноприйнятим вважається заміна абетки кана китайськими ієрогліфами у випадку, коли передруковують прадавні тексти. До деякої міри, культурний консерватизм може бути доцільним, оскільки стимулює стабільність і історичну цілісність.

Деякі великі нововведення в історії писемності відбулися в той момент, коли системи письма переходили від однієї мови до іншої. Іноземців, як правило, не стримує культурний консерватизм. Більше того, нововведення часто є результатом адаптації первісної системи письма під нову мову. Наприклад, коли греки запозичили фінікійський алфавіт, який представляв консонантне письмо, виникла необхідність у створенні символів для позначення голосних звуків. Коли японці стали писати своєю власною мовою з використанням китайських ієрогліфів, виникла необхідність у винаході способу для представлення флективних суфіксів.