Сербська мова (српски / srpski) – належить до слов’янських мов, південнослов’янської групи індоєвропейської сім’ї мов. Це офіційна мова Сербії та одна із трьох офіційних мов Боснії і Герцеговини. Сербська мова також визнана мовою національних меншин у Чорногорії, Хорватії, Румунії, Угорщині, Словаччині і Чехії
Літературна сербська мова має всі особливості основного діалекту Сербохорватської мови – Штокавський діалект, який також є основою для літературної хорватської, боснійської та чорногорської мов.
Носії сербської мови (розподіл по країнам)
- Сербія: 6 540 699 (офіційна мова)
- Боснія і Герцеговина: 1 086 027 (одна з офіційних мов)
- Німеччина: 568 240
- Австрія: 350000
- Чорногорія: 265 890 (мова національної меншини)
- Швейцарія: 186 000
- США: 172 874
- Швеція: 120 000
- Італія: 106 498
- Канада: 72 690
- Австралія: 55 114
- Хорватія: 52 879 (мова національної меншини)
- Словенія: 38 964
- Республіка Македонія: 35 939 (мова національної меншини)
- Румунія: 22 518 (мова національної меншини)
Дані з Вікіпедії (останнє оновлення 3 травня 2017 р.)
Система письма
Сербська мова використовує рівною мірою і кириличний (ћирилица, ćirilica) і латинський алфавіти (latinica, латиниця). Згідно з дослідженням 2014 року – 47% населення Сербії використовують латиницю, і 36% – кирилицю. Це, практично, єдина європейська мова, носії якої однаково добре читають і розуміють на обох алфавітах.
Сучасний кириличний алфавіт сербської мови (ćirilica, ћирилица)
Кириличний алфавіт для сербської мови був розроблений в 1814 році сербським лінгвістом Вуком Караджичем.
| А а [a] | Б б [б] | В в [в] | Г г [г] | Д д [д] | Ђ ђ [джь] | Е е [э] | Ж ж [ж] | З з [з] | И и [и] |
| Ј j [й] | К к [к] | Л л [л] | Љ љ [ль] | М м [м] | Н н [н] | Њ њ [нь] | О о [о] | П п [п] | Р р [р] |
| С с [с] | Т т [т] | Ћ ћ [чь] | У у [у] | Ф ф [ф] | Х х [х] | Ц ц [ц] | Ч ч [ч] | Џ џ [дж] | Ш ш [ш] |
Сучасний латинський алфавіт сербської мови (latinica, латиниця)
Латинський алфавіт для сербської мови був створений хорватським лінгвістом Людевітом Гайєм в 1830 році.
| A a [a] | B b [б] | C c [ц] | Č č [ч] | Ć ć [чь] | D d [д] | Dž dž [дж] | Đ đ [джь] | E e [э] | F f [ф] |
| G g [г] | H h [х] | I i [и] | J j [й] | K k [к] | L l [л] | Lj lj [ль] | M m [м] | N n [н] | Nj nj [нь] |
| O o [о] | P p [п] | R r [р] | S s [с] | Š š [ш] | T t [т] | U u [у] | V v [в] | Z z [з] | Ž ž [ж] |
Примітки:
- М’яке ђ у сербській мові походить від старослов’янських /дь/ і /дзь/, і є своєрідною формою дзекання. Тверде џ у свою чергу – це пост-альвеолярний африкат [ʤ], що зустрічається в українській мові в багатьох іноземних словах (наприклад, джем). У сербській остання літера має практично таке ж призначення.
- У сербській мові літера ч /тш/ позначає глухий постальвеолярний африкат. Для визначення ж м’якого африкату, аналогічної українській вимові “ч”, використовується літера ћ. У багатьох нинішніх діалектах, однак, м’який звук майже не вживається, і заміняється твердим незалежно від літери.