Чеська мова, алфавіт і вимова

Чеська мова (самоназва: čeština, český jazyk) належить до західнослов’янської групи мов і нараховує близько 10 млн. носіїв у Чеській Республіці (Česká republika). Носії чеської мови також проживають у Португалії, Польщі, Німеччині і США. Чеська мова є близькою до словацької, польської і лужицьких мов.

Область поширення чеської мови традиційно називається Богемією (Čechy). Свою назву вона отримала від племені бойїв, які, згідно з латинськими джерелами, населяли цю територію, щонайменше, з I ст. н.е. Діалекти, розповсюджені в Моравії (Morava), також вважаються варіантами чеської мови. Мова Богемії була відома як «богемська» до початку ХХ ст., коли її стали називати чеською мовою.

Чеська література почала з’являтися в XIII ст. Першою друкованою книгою чеською мовою стала «Історія Троянської війни» (Příběh o Trójské válce), опублікована в Пльзені (Plzeň) в 1468 р. Після закінчення багатьох років австрійського правління, під час якого німецька мова була основною мовою літератури і державного управління, відродження чеської літератури настало наприкінці XVIII ст.

Найвидатнішим письменником чеської літератури раннього періоду був Ян Гус ( 1369-1415 рр.), релігійний реформатор, який також здійснив реформу чеського правопису (české hláskování). Він розробив систему, у якій одна графема (літера) відповідала одній фонемі (звуку) завдяки тому, що до деяких літер додавався діакритичний знак довготи (čárka). Внаслідок цього, чеська мова в письмовій формі дуже відрізняється від польської. Наприклад, у чеській мові звук [ч] передається на письмі літерою č, а в польській мові цей же звук передається буквосполученням cz.

Алфавіт чеської мови

Чеський алфавіт складається з 42 літер

Літера	Назва
A a	á
Á á	dlouhé á á s čárkou
B b	bé
C c	cé
Č č	čé
D d	dé
Ď ď	ďé
E e	é
É é	dlouhé é é s čárkou
Ě ě	ije, é s háčkem
F f	ef
G g	gé
H h	há
CH ch	chá
I i	í, měkké i
Í í	dlouhé í, dlouhé měkké í í s čárkou měkké í s čárkou
J j	jé
K k	ká
L l	el
M m	em
N n	en
Ň ň	eň
O o	ó
Ó ó	dlouhé ó ó s čárkou
P p	pé
Q q	kvé
R r	er
Ř ř	eř
S s	es
Š š	eš
T t	té
Ť ť	ťé
U u	ú
Ú ú	dlouhé ú, ú s čárkou
Ů ů	ů s kroužkem
V v	vé
W w	dvojité vé
X x	iks
Y y	ypsilon, krátké tvrdé ý
Ý ý	dlouhé ypsilon, dlouhé tvrdé ý ypsilon s čárkou tvrdé ý s čárkou
Z z	zet
Ž ž	žet

Фонологія

довгий звук á (dlouhé á) відомий також як á з довготою (á s čárkou). Те ж саме стосується інших довгих голосних: é, í, ó, ú і ý.
ě = [je] після приголосних p, b та v, [e] після d, t та n (які стають м’якими: ď, ť, ň). Після m, ě = [mɲe], але вимовляється [mje] у деяких регіонах
У позиції після d, t та n, i та í викликають палаталізацію: ď, ť, ň.
ú звичайно вживається на початку одноморфемних (кореневих) і ономатопоетичних слів, у той час як ů вживається в будь-якій іншій позиції, крім питальних і запозичених слів
Дзвінкі приголосні наприкінці слова приглушуються, навіть у запозичених словах, наприклад: chléb [xle:p], jazz [ʤes], rub [rup].
Коли глухий приголосний стоїть перед дзвінким приголосним (крім n, m, n, r, і l), він стає дзвінким, а коли дзвінкий приголосний стоїть перед глухим приголосним, він стає глухим. Наприклад: zpít «напитися» [spi:t], sbít «сколотити» [zbi:t].
V оглушається як /f/ перед дзвінким приголосним (наприклад, у слові předevčírem [‘pr̝̊ɛdɛ,ftʃi:rem] «позавчора»), але не робить попередні глухі приголосні дзвінкими (наприклад, у слові kvalita [‘kvalita] «якість»).li>
l, r, n, m можуть бути складовими (вокальними) приголосними, тобто вимовлятися як окремий склад. Слова, наведені далі, складаються із двох складів: jedl, kapr, sedm.
f та g вживаються у словах і назвах іноземного походження
Головний наголос падає на перший склад. Другорядний наголос, при його наявності, падає на довгі голосні. Коли одне-, двох- і трискладовим словам передує прийменник, наголос падає на прийменник, наприклад: na střeše [ˈnastr̝ɛʃɛ] (на даху).Наголос падає на перший склад у словах, що складаються із чотирьох і більш складів, яким передує прийменник, наприклад: na nástupišti [naˈnaːstupɪʃtɪ] (на платформі). У деяких східних діалектах наголос падає на другий і третій склад