Абхазька

Абхазька мова (на абхаз. аҧсуа бызшәа) відноситься до північно-західної групи кавказьких мов і є спорідненою із абазинською, адигейською, кабардино-черкеською та убихською мовами. Близько 100 000 людей розмовляє абхазькою мовою в Абхазії, автономній республіці на території Грузії. Також носії абхазької мови (імовірно, сотні тисяч людей) зустрічаються в Туреччині, Республіці Аджарія в Грузії, Сирії, Йорданії, Німеччині та США.

Існує два основні діалекти абхазької мови: північний бзибський діалект і південний абжуйський діалект, який послужив основою для літературної абхазької мови.

Вперше писемність абхазькою мовою з’явилася у 1862-1863 рр. на основі кириличного алфавіту, використовуючи систему правопису на основі бзибського діалекту, розробленого російським військовослужбовцям-лінгвістом П.К. Усларом. Інші системи писемності з використанням грузинського, латинського і кириличного алфавітів з’явилися протягом ХХ ст. Сучасний алфавіт на основі кирилиці, який використовується з 1954 року, вважається трохи громіздким через 14 додаткових літери для позначення приголосних і їх невідповідностей. Недавно з’явилися пропозиції про створення нової системи письма на основі латинського алфавіту.

Автором першого твору абхазькою мовою став Дмитро Гуліа (1874-1960), який вважається основоположником абхазької літератури. Крім того, він став засновником першої абхазької газети, займався перекладами, писав вірші та п’єси, став автором історичних та етнографічних робіт, а також викладав абхазькою мовою у Тбіліському університеті.

Абхазький алфавіт і вимова

абхазький алфавіт