В V ст. до н.е. латинська мова (самоназва Lingua Latina) була однією з багатьох італійських мов, поширених у центральній частині Італії. Латина використовувалася в області, відомій за назвою Лацій (сучасна назва – Лаціо), а Рим було одним з міст цієї області. Найбільш ранні написи латинською мовою датуються VI ст. до н.е. і зроблені з використанням алфавіту на основі етруського письма.
Поступовий вплив Рима поширився на інші частини Італії, а через них – у Європу. Згодом Римська імперія захопила Європу, Північну Африку і Середній Схід. У всіх куточках імперії латинь стали використовувати у якості мови закону і влади, а також, у всезростаючій мірі, мови повсякденного життя. Римлянам була властива грамотність, і багато хто з них читали праці відомих латинських авторів.
Тим часом, у східній частині Середземномор’я грецька мова залишалася лінгва франка, і освічені римляни володіли двома мовами. Найперші відомі нам приклади латинської літератури – це переклади грецьких п’єс і посібника із землеробства Катона на латинську мову, які датуються 150 р. до н. е.
Класична латинська мова, яка використовувалася в ранніх творах латинської літератури, багато в чому відрізнялася від розмовної, так званої вульгарної латині. Проте, деякі письменники, включаючи Цицерона і Петронія, використовували у своїх працях саме вульгарну латинь. З часом розмовні варіанти латинської мови все більше віддалялися від літературного стандарту і, поступово, на їхній основі з’явилися італійські/романські мови (італійська, французька, іспанська, португальська, румунська, каталанська та ін.).
Навіть після розпаду Західної Римської імперії у 476 р. латинську мову продовжували використовувати у якості літературної мови у Західній і Центральній Європі. З’явилася величезна кількість середньовічної латинської літератури різноманітних стилів – від наукових праць ірландських та англосаксонських письменників до простих казок і проповідей, призначених для широкої громадськості.
Протягом XV ст. латинська мова почала втрачати своє домінантне положення і звання головної мови науки і релігії в Європі. У значній мірі її замінили письмові варіанти місцевих європейських мов, багато з яких виникло на основі латині або ж відчули на собі її вплив.
Сучасна латинська мова використовувалася Римсько-Католицькою церквою до середини XX ст., і в цей час, до деякої міри, продовжує своє існування, особливо у Ватикані, де вона визнана однією з офіційних мов. Латинська термінологія активно використовується біологами, палеонтологами та іншими вченими для назви видів і препаратів, а також лікарями і юристами.
Латинський алфавіт
Основна стаття: Латинський алфавіт
Римляни використовували всього 23 букви для письма латинською мовою:
У латині не існувало малих літер. Літери I та V могли використовуватися як приголосні і голосні. Літери K, X, Y та Z використовувалися лише для написання слів грецького походження
Літери J, U та W були додані в алфавіт пізніше для письма іншими мовами, не латині
Літера J є варіантом I і вперше була введена у використання П’єром де ла Раме у XVI ст.
Літера U є варіантом V. У латинській мові звук /u/ позначався літерою v, наприклад IVLIVS (Julius).
Спочатку літера W була подвоєною літерою v (vv) і вперше була використана давньоанглійськими переписувачами у VII ст., хоча більш загальноприйнятою для передачі на письмі звуку /w/ була рунічна літера Wynn (Ƿ). Після нормандського завоювання літера W стала більш популярною і до 1300 р. повністю замінила літеру Wynn.
Реконструйована фонетична транскрипція класичної латинської мови
Голосні і дифтонги
Приголосні
Примітки
- Довгота голосних не відображалася на письмі, хоча в сучасних редакціях класичних текстів для позначення довгих голосних використовується макрон (ā).
- Вимова коротких голосних у серединній позиції відрізняється: E [ɛ], O [ɔ], I [ɪ] і V [ʊ].
Фонетична транскрипція церковної латинської мови
Голосні
Дифтонги
Приголосні
Примітки
- Подвоєні голосні вимовляються окремо
- C = [ʧ] перед ae, oe, e, i або y, і [k] у будь-яких інших позиціях
- G = [ʤ] перед ae, oe, e, i або y, і [g] у будь-яких інших позиціях
- H не вимовляється, крім слів mihi і nihil, де вимовляється звук /k/
- S = [z] між голосними
- SC = [ʃ] перед ae, oe, e, i або y, і [sk] у будь-яких інших позиціях
- TI = [tsi] перед голосною a і після усіх літер, крім s, t або x, і [ti] у будь-яких інших позиціях
- U = [w] після q
- V = [v] на початку складу
- Z = [gs] на початку слова перед голосними, і [ks] перед приголосними або наприкінці слова