Болгарська мова (Български) – це одна з південнослов’янських мов, яка налічує близько 12 мільйонів носіїв, що проживають, переважно, у Болгарії, а також в Україні, Македонії, Сербії, Туреччині, Греції, Румунії, Канаді, США, Австралії, Німеччини та Іспанії. Болгарська мова є взаємнозрозумілою відносно македонської мови, а також деякою мірою спорідненою із сербською, хорватською, боснійською і словенською мовами.
Серед слов’янських мов болгарська мова раніше інших з’явилася в писемній формі – перші письмові згадування з використанням глаголиці належать до IX ст. Протягом наступних століть глаголицю поступово замінила рання версія кириличного алфавіту.
Наприкінці XVIII ст. для письма болгарською мовою була адаптована російська версія кирилиці, або так зване “цивільне письмо” Петра I (1672-1725) як наслідок впливу друкованих книг з Росії. Протягом XIX ст. використовувалися різні версії цього алфавіту, що нараховують від 28 до 44 літер. У 1870-х рр. стала широко використовуватися версія алфавіту із 32 літер, запропонована Маріном Дріновим. Цей варіант використовувався до проведення орфографічної реформи у 1945 р., коли літери ять (Ѣ ѣ) і юс (Ѫ ѫ) були виключені з алфавіту.
Сучасна літературна мова на основі народної розмовної болгарської мови була стандартизована після того, як Болгарія проголосила свою незалежність у 1878 р. Багато турецьких слів були запозичені болгарською мовою за довгий період правління Османської імперії. Крім того, у болгарській мові зустрічаються запозичені слова з латині, грецької, російської, французької, італійської, німецької та, все більше англійської мови.
Болгарський алфавіт (българска абетка)
Примітки
- Ю = [u] після м’якої приголосної
- Я = [a] після м’якої приголосної
- й використовується перед голосними о та е, а також може використовуватися після будь-якої голосної
- Диграфи дж [ʤ], дз [ʣ̻] і пш [pʃ] не вважаються окремими літерами
Літери Ѣ ѣ (yat/dvoyno e), Ѫ (yus) були виключені з болгарського алфавіту під час реформи 1945 р.