Усі системи письма, які використовуються у наш час, мають пряме або непряме коріння в Азії або Північній Африці. Ці два континенти зіграли надзвичайно важливу роль у розвитку писемності.
Зв’язок між використанням письма і розвитком вищої цивілізації викликає полеміку. Деякі вчені розглядають такий розвиток як наслідок писемності, а інші вважають появу письма – наслідком (або невід’ємною частиною) такого розвитку. Подібно системам письма всі цивілізації світу мають пряме або непряме коріння в Азії або Північній Африці.
Проте, в Азії та Африці зустрічається величезна кількість мов, у яких немає системи письма, і культур, в основі яких усна традиція переважає над письмовою. Таким чином, ці континенти надають сприятливе підґрунтя для дослідження контрасту між усними і письмовими культурами.
Що таке писемність?
Писемність, у своїй типовій формі, складається з візуальних знаків на будь-якій поверхні. Безумовно, існує також алфавіт Брайля та інші системи письма для людей з порушеннями зору, в основі яких – скоріше, тактильні знаки, аніж візуальні, але вони не будуть згадуватися в цьому розділі. Навіть написи і гравірування можуть поєднувати в собі візуальні і тактильні елементи, але звичайно вони сприймаються за допомогою зору, а не дотику.
Проте, візуальні знаки не завжди утворюють письмо. Маленька дитина, якій дали кольорові олівці та аркуш паперу, замальовує частини паперу олівцями, але це не є письмом. Візуальні знаки повинні бути репрезентативними (предметно-зображувальними). Для того щоб створювати письмо, вони повинні представляти що-небудь інше.
Втім, репрезентативні візуальні знаки необов’язково формують письмо. Інакше всі твори образотворчого мистецтва, від «Монни Лізи» Леонардо Да Вінчі до «Герніки» Пабло Пікассо вважалися б письмом. Поряд зі своєю репрезентативною природою писемність – зв’язок між візуальними знаками і тим, що вони представляють, є загальноприйнятою. Прийнято вважати, що давньоєврейська літера <ר> використовується для репрезентації звуку /r/, літера західноафриканської мови ваї представляє склад /na/, а китайський ієрогліф 人 означає слово, яке вимовляється (у стандартній китайській мові) як rén (у перекладі – «людина»).
Разом з тим, усім нам відомі візуальні знаки, які є репрезентативними за традицією, але однаково не формують письмо. Наприклад, прості символи подібні дорожнім знакам або зображенню чоловіка та/або жінки (і/або інвалідної коляски), що вказують на наявність туалету. До таких же знаків належать комплексні системи позначення – наприклад, нотне письмо. Писемність представляє не просто будь-який об’єкт або ідею. Писемність представляє мову. У цьому змісті писемність завжди має лінгвістичний характер. Незважаючи на часткову автономність, писемність ніколи повністю не відділяється від усного мовлення. Написане завжди можна прочитати вголос, і навіть читаючи про себе, ми користуємося уявним мовленням. Насправді, письмо представляє не лише мову в цілому, а будь-яку конкретну мову зокрема. Мова може запозичити систему письма в іншої мови, але рідко (або навіть ніколи) це відбувається без послідуючих виправлень. На відміну від письма, зображення чоловіка та/або жінки (і/або інвалідної коляски) не передбачає представлення конкретного слова, що позначає «туалет» або «вбиральню», а просто наявність туалету в безпосередній близькості. У такий же спосіб, незважаючи на те, що ноти та інші символи нотного письма можуть мати свої назви в конкретній мові, їх функція полягає не у представленні цих назв, а в позначенні безпосередньо музичних тонів.
Шляхом виключення більш-менш споріднених понять, ми прийшли до наступного визначення писемності:
Писемність – це загальноприйнята система представлення мови за допомогою візуальних знаків.