Системи письма

Елементи писемності

Система письма – це набір правил, що встановлює співвідношення між письмовими знаками і представленими в предметному зображенні мовними одиницями (наприклад, звуками). Набір фізично записаних знаків називається письмом (шрифтом).

Системи писемності можуть відрізнятися одна від одної залежно від письма, що в них використовується, основного набору правил, або ж і того, й іншого. Наприклад, корейська писемність запозичила багато основних принципів, такі як комбінація складової і звукової репрезентації, з індійських моделей, але їх письмо не має нічого спільного. З іншого боку, у системі письма, розробленої приблизно в 1820 році для мови черокі, інтенсивно використовується латинське (і частково – грецьке) письмо, але основні принципи репрезентації – зовсім інші, таким чином, <A>, <B>, <C> і <D> представляють склади /go/, /yī/, /tli/ і /a/ відповідно. В остаточному підсумку, грецька і китайська системи письма не мають ні загального шрифту, ні загальних основних принципів.

Іноді та ж сама мова може використовувати дві (або більше) альтернативних систем письма. Наприклад, гінді або хінді (використовує індійське письмо деванагарі) та урду (використовує варіант арабського алфавіту) у багатьох відносинах представляють одну мову. Те ж саме стосується сербської мови (використовує кириличний алфавіт) і хорватської мови (використовує латинський алфавіт). Іноді це явище називається диграфія (графічна двомовність).

В інших випадках та ж сама мова може одночасно використовувати кілька систем письма і основних принципів. Наприклад, для письма японською мовою використовується комбінація китайських ієрогліфів і двох японських абеток – хірагана та катакана. Таким чином, китайські ієрогліфи використовуються для багатьох повнозначних слів (іменники, дієслова, прикметники і т.д.), хірагана використовується для більшості неповнозначних (службових) слів та афіксів, а катакана – для запозичених слів. Основні принципи абеток хірагана і катакана збігаються – в обох випадках однакова кількість знаків, що представляють однакові склади. Основні принципи китайських ієрогліфів відрізняються, оскільки вони представляють повнозначні елементи, такі як слова і морфеми. Крім того, зараз часто використовується латинський алфавіт для репрезентації західних запозичених слів, що приводить до використання четвертої системи письма із ще одним набором основних принципів. Отже, японську писемність можна розглядати як приклад змішаної системи письма.

Серед письмових знаків можна виділити основні знаки і діакритичні знаки. Останні – це невеликі додаткові символи, які приєднуються до основних знаків. Наприклад, у французькій мові існує чотири різні діакритичні знаки, які додаються до голосних: <é>, <è>, <ї> і <â>, і один діакритичний знак, який додається до приголосного: <ç>. За винятком <â>, де діакритичний знак позначає первісну присутність <s>, усі вони вказують на аспекти вимови тих звуків, до яких вони приєднані. У багатьох системах письма супрасегментні характеристики, такі як наголос, вимова, тон, довгота і назальність, позначаються за допомогою діакритичних знаків. У семітських та індійських системах письма голосні часто позначаються за допомогою діакритичних знаків.

Деякі системи містять лігатури – з’єднання двох самостійних знаків в один символ. В індійських системах письма лігатури широко використовуються для репрезентації консонантних кластерів. В англійській мові лігатура <æ> іноді використовується в таких словах, як encyclopædia.

У деяких системах письма функціонально той самий знак може подаватися у різних варіантах залежно від його позиції у слові, складі або реченні. Наприклад, у багатьох системах письма є спеціальні знаки для позначення початкових приголосних або спеціальні знаки для позначення кінцевих приголосних. У деяких алфавітах грецького походження відмінність між великими і малими літерами іноді відіграє схожу роль: великі літери використовуються на початку нового речення або у власних іменах (раніше вони використовувалися на початку всіх іменників). В алфавітах грецького походження різні стилі (звичайний, курсив, жирний, підкреслений і т.д.) тих самих літер можуть використовуватися з різною метою, наприклад для акцентування уваги.



Розділові знаки (такі як <.>, <,>, <:>, <;>, <!>, <?>, <”> і т.п.) використовуються в багатьох системах письма, допомагаючи аналізувати речення і частини речення, позначаючи відмінності між оповідальними, наказовими і питальними реченнями, а також відображаючи емоційний тон. Використання пробілу для позначення меж слова є схожим прийомом. Історично склалося так, що з часом розділові знаки і позначення меж слова змінювалися, і дотепер відстані між словами не відображаються на письмі в китайській і японській мовах (хоча в сучасній корейській мові їх зазначають).

Напрямок письма звичайно залишається більш-менш фіксованим. Найбільш загальноприйнятими є наступні три типи:

1. З права наліво, рядки зверху вниз

2. Зліва направо, рядки зверху вниз

3. Зверху вниз, рядки з права наліво

До типу 1 належить більшість семітських систем письма (наприклад, давньоєврейське і арабське письмо). Тип 2 охоплює шрифти індійського походження (такі як деванагарі, тамільське, тайське і тибетське письмо), а також шрифти грецького походження (такі як латинське і кириличне письмо). До типу 3 традиційно належать усі системи письма китайського походження, включаючи японське і корейське письмо, незважаючи на те, що в наш час вони часто використовують напрямок письма зліва направо, що належить до типу 2. Рідкісний, але цікавий тип напрямку письма – бустрофедон, в якому чергується напрямок рядка з права наліво і зліва направо, як у деяких давньогрецьких текстах.

Читайте також