Лінгвістична енциклопедія

Сербська мова

Сербська мова (српски / srpski) – належить до слов’янських мов, південнослов’янської групи індоєвропейської сім’ї мов. Це офіційна мова Сербії та одна із трьох офіційних мов Боснії і Герцеговини. Сербська мова також визнана мовою національних меншин у Чорногорії, Хорватії, Румунії, Угорщині, Словаччині і Чехії

Літературна сербська мова має всі особливості основного діалекту Сербохорватської мови – Штокавський діалект, який також є основою для літературної хорватської, боснійської та чорногорської мов.

Носії сербської мови (розподіл по країнам)

  1. Сербія: 6 540 699 (офіційна мова)
  2. Боснія і Герцеговина: 1 086 027 (одна з офіційних мов)
  3. Німеччина: 568 240
  4. Австрія: 350000
  5. Чорногорія: 265 890 (мова національної меншини)
  6. Швейцарія: 186 000
  7. США: 172 874
  8. Швеція: 120 000
  9. Італія: 106 498
  10. Канада: 72 690
  11. Австралія: 55 114
  12. Хорватія: 52 879 (мова національної меншини)
  13. Словенія: 38 964
  14. Республіка Македонія: 35 939 (мова національної меншини)
  15. Румунія: 22 518 (мова національної меншини)

Дані з Вікіпедії (останнє оновлення 3 травня 2017 р.)

Система письма

Сербська мова використовує рівною мірою і кириличний (ћирилица, ćirilica) і латинський алфавіти (latinica, латиниця). Згідно з дослідженням 2014 року – 47% населення Сербії використовують латиницю, і 36% – кирилицю. Це, практично, єдина європейська мова, носії якої однаково добре читають і розуміють на обох алфавітах.

Сучасний кириличний алфавіт сербської мови (ćirilica, ћирилица)

Кириличний алфавіт для сербської мови був розроблений в 1814 році сербським лінгвістом Вуком Караджичем.

А а
[a]
Б б
[б]
В в
[в]
Г г
[г]
Д д
[д]
Ђ ђ
[джь]
Е е
[э]
Ж ж
[ж]
З з
[з]
И и
[и]
Ј j
[й]
К к
[к]
Л л
[л]
Љ љ
[ль]
М м
[м]
Н н
[н]
Њ њ
[нь]
О о
[о]
П п
[п]
Р р
[р]
С с
[с]
Т т
[т]
Ћ ћ
[чь]
У у
[у]
Ф ф
[ф]
Х х
[х]
Ц ц
[ц]
Ч ч
[ч]
Џ џ
[дж]
Ш ш
[ш]

Сучасний латинський алфавіт сербської мови (latinica, латиниця)

Латинський алфавіт для сербської мови був створений хорватським лінгвістом Людевітом Гайєм в 1830 році.

A a
[a]
B b
[б]
C c
[ц]
Č č
[ч]
Ć ć
[чь]
D d
[д]
Dž dž
[дж]
Đ đ
[джь]
E e
[э]
F f
[ф]
G g
[г]
H h
[х]
I i
[и]
J j
[й]
K k
[к]
L l
[л]
Lj lj
[ль]
M m
[м]
N n
[н]
Nj nj
[нь]
O o
[о]
P p
[п]
R r
[р]
S s
[с]
Š š
[ш]
T t
[т]
U u
[у]
V v
[в]
Z z
[з]
Ž ž
[ж]

Примітки:

  • М’яке ђ у сербській мові походить від старослов’янських /дь/ і /дзь/, і є своєрідною формою дзекання. Тверде џ у свою чергу – це пост-альвеолярний африкат [ʤ], що зустрічається в українській мові в багатьох іноземних словах (наприклад, джем). У сербській остання літера має практично таке ж призначення.
  • У сербській мові літера ч /тш/ позначає глухий постальвеолярний африкат. Для визначення ж м’якого африкату, аналогічної українській вимові “ч”, використовується літера ћ. У багатьох нинішніх діалектах, однак, м’який звук майже не вживається, і заміняється твердим незалежно від літери.


ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Linguapedia

Linguapedia