Сербська мова (српски / srpski) – належить до слов’янських мов, південнослов’янської групи індоєвропейської сім’ї мов. Це офіційна мова Сербії та одна із трьох офіційних мов Боснії і Герцеговини. Сербська мова також визнана мовою національних меншин у Чорногорії, Хорватії, Румунії, Угорщині, Словаччині і Чехії
Літературна сербська мова має всі особливості основного діалекту Сербохорватської мови – Штокавський діалект, який також є основою для літературної хорватської, боснійської та чорногорської мов.
Носії сербської мови (розподіл по країнам)
- Сербія: 6 540 699 (офіційна мова)
- Боснія і Герцеговина: 1 086 027 (одна з офіційних мов)
- Німеччина: 568 240
- Австрія: 350000
- Чорногорія: 265 890 (мова національної меншини)
- Швейцарія: 186 000
- США: 172 874
- Швеція: 120 000
- Італія: 106 498
- Канада: 72 690
- Австралія: 55 114
- Хорватія: 52 879 (мова національної меншини)
- Словенія: 38 964
- Республіка Македонія: 35 939 (мова національної меншини)
- Румунія: 22 518 (мова національної меншини)
Дані з Вікіпедії (останнє оновлення 3 травня 2017 р.)
Система письма
Сербська мова використовує рівною мірою і кириличний (ћирилица, ćirilica) і латинський алфавіти (latinica, латиниця). Згідно з дослідженням 2014 року – 47% населення Сербії використовують латиницю, і 36% – кирилицю. Це, практично, єдина європейська мова, носії якої однаково добре читають і розуміють на обох алфавітах.
Сучасний кириличний алфавіт сербської мови (ćirilica, ћирилица)
Кириличний алфавіт для сербської мови був розроблений в 1814 році сербським лінгвістом Вуком Караджичем.
| А а [a] |
Б б [б] |
В в [в] |
Г г [г] |
Д д [д] |
Ђ ђ [джь] |
Е е [э] |
Ж ж [ж] |
З з [з] |
И и [и] |
| Ј j [й] |
К к [к] |
Л л [л] |
Љ љ [ль] |
М м [м] |
Н н [н] |
Њ њ [нь] |
О о [о] |
П п [п] |
Р р [р] |
| С с [с] |
Т т [т] |
Ћ ћ [чь] |
У у [у] |
Ф ф [ф] |
Х х [х] |
Ц ц [ц] |
Ч ч [ч] |
Џ џ [дж] |
Ш ш [ш] |
Сучасний латинський алфавіт сербської мови (latinica, латиниця)
Латинський алфавіт для сербської мови був створений хорватським лінгвістом Людевітом Гайєм в 1830 році.
| A a [a] |
B b [б] |
C c [ц] |
Č č [ч] |
Ć ć [чь] |
D d [д] |
Dž dž [дж] |
Đ đ [джь] |
E e [э] |
F f [ф] |
| G g [г] |
H h [х] |
I i [и] |
J j [й] |
K k [к] |
L l [л] |
Lj lj [ль] |
M m [м] |
N n [н] |
Nj nj [нь] |
| O o [о] |
P p [п] |
R r [р] |
S s [с] |
Š š [ш] |
T t [т] |
U u [у] |
V v [в] |
Z z [з] |
Ž ž [ж] |
Примітки:
- М’яке ђ у сербській мові походить від старослов’янських /дь/ і /дзь/, і є своєрідною формою дзекання. Тверде џ у свою чергу – це пост-альвеолярний африкат [ʤ], що зустрічається в українській мові в багатьох іноземних словах (наприклад, джем). У сербській остання літера має практично таке ж призначення.
- У сербській мові літера ч /тш/ позначає глухий постальвеолярний африкат. Для визначення ж м’якого африкату, аналогічної українській вимові “ч”, використовується літера ћ. У багатьох нинішніх діалектах, однак, м’який звук майже не вживається, і заміняється твердим незалежно від літери.